Всесвітній день письменника

 

В цей день натхнення і пера,

У день літературного таланту

Вітати тих прийшла пора

Талант чий ніби скрипка музиканта.

Ти пишеш, друже, музику душі,

Твориш в тиші шедеври неповторні,

Лови натхнення і твори, й пиши!

З Днем письменника вітаємо сьогодні!

    Щорічно 3 березня в усіх країнах відзначається Всесвітній день письменника – професійне свято літераторів (World Day of the writer), яке засноване 1986 року PEN-клубом для вшанування майстрів слова, підтримки свободи творчості та літературної діяльності. Повна назва цього свята Всесвітній день миру для письменника. Це свято відзначається не лише письменниками, а вважається професійним святом прозаїків, поетів, памфлетистистів, публіцистів, журналістів, істориків та блогерів.

    В Україну свято прийшло аж у 2012 р. завдяки ініціативі української письменниці Лариси Ніцой.

Щирі вітання та вдячність за творчість, шановні письменники!

                До уваги користувачів «Цікаві факти з життя українських письменників»

• Василь Стус був великим патріотом і не приховував цього. За це він сумарно отримав 23 роки примусових робіт або позбавлення волі від радянського режиму. Також Стус принципово розмовляв українською мовою і одного разу побився в університеті за те, що йому сказали “говорити нормальною мовою”.
• Максим Рильський був не тільки талановитим письменником, а й лінгвістом і музикантом. Він знав понад 30 мов, а 13-ма мовами володів вільно. А музики його вчив знаменитий український композитор Микола Лисенко, у якого Рильський навіть жив деякий час.
• Ольга Кобилянська присвятила значну частину творчості проблематиці українського села і тяжкому життю селян. Після друку повісті “Земля” багатий землевласник запропонував письменниці шлюб. Він подумав, що жінка, яка так глибоко відчуває людські трагедії, вміє і глибоко кохати. На це Кобилянська відповіла, що вміє і глибоко ненавидіти.
• Панас Мирний працював чиновником у Російській імперії, але ненавидів свою роботу і всю імперію. Можливо, саме тому Панас Рудченко узяв собі псевдонім Мирний, а деякі твори узагалі публікував анонімно. Свої роботи Мирний ховав у ящику від сала, що зберегло їх від знищення під час обшуків.
• Іван Багряний за час життя кілька разів утікав від радянської влади, яка намагалася затримати його за патріотичну позицію. А ще йому вдавалося втекти з-під арешту. Багряний завжди носив з собою ціанистий калій на випадок, якщо його все ж упіймають.
• Іван Франко значну частину життя страждав від нерозділеного кохання. У юнацтві він закохався у сестру свого друга Ольгу. Усе йшло до шлюбу. Але в той час Франка затримали за підозру в поширенні в соціалістичних ідеях і виключили з університету. Через це батько Ольги заборонив доньці виходити заміж за Франка і віддав її за іншого чоловіка. Іван Франко був першим професійним українським письменником, який відважився жити з праці пера. Не мав державної роботи, не мав жодних нагород, не мав кафедри в університеті.
• Пантелеймон Куліш мав чимало коханок за життя, але серед них не було жодної росіянки. Одного разу він відмовився від стосунків з донькою ректора Петербурзького університету, бо вона не любила український фольклор і не хотіла вивчати українську мову.
• Борис Грінченко усе дитинство говорив російською мовою. Але в 11 років він прочитав “Кобзар” Шевченка і порівняв книгу з Біблією. Він свідомо перейшов на українську мову і спілкувався російською виключно зі своєю матір’ю. А в дорослому віці він уклав чотиритомний український словник.
• Марія Вілінська, відома як Марко Вовчок, була фатальною жінкою і мала десятки шанувальників серед чоловіків. Чоловіки їхали до неї на край світу, кидали заради неї роботу, а Пантелеймон Куліш через неї розлучився з дружиною. Вілінська їхала за кордон без супроводу першого чоловіка, що було нечувано у патріархальному суспільстві. А вдруге вона вийшла заміж за молодого друга її сина.
• Григорій Тютюнник вчинив самогубство у віці 41 рік. Він залишив передсмертну записку, яку забрали кагебісти. Його дружина запам’ятала його останні слова так: “Мучте вже когось іншого, а все, що я написав, спаліть”.
• Перший професійний письменник України Іван Нечуй-Левицький пішов з роботи вчителя російської мови заради письменництва на рідній солов’їній.
• Василь Симоненко терпіти не міг роботу журналіста, тому що не бачив у ній творчої свободи.
• Леся Українка вже в 5 років почала самостійно писати п’єси, а в 8 років — написала свій перший вірш. Але в 10 років у дівчинки почалися серйозні проблеми зі здоров’ям: у Лесі Українки діагностували туберкульоз кісток. Із цієї причини Лесі Українці довелося поставити хрест на музичній кар’єрі. Вона знала більше 10 іноземних мов, європейські і слов’янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень.
• Олександр Довженко вирішив вступати до Глухівського вчительского інституту, не тому що хотів стати вчителем, а тому що там платили високу стипендію – 120 карбованців на рік.
• Микола Вороний за своє життя працював бібліотекарем, режисером українського театру, редактором газети «Життє і слово», коректором Наукового Товариства ім. Шевченка, неофіційним редактором газети «Зоря», актором, викладачем.
• Михайло Коцюбинський так і не отримав вищої освіти, але був високоосвідченою людиною. Був знайомий з Іваном Франком, М. Лисенком — який був його кращим другом, також з Василем Стефаником, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою та Михайлом Старицьким.
• Іван Котляревський віддав 25 років службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це, власне, й одержав від царя чин майора.
• Михайло Старицький одружився з сестрою Миколи Лисенка, хоча вона була лише 14-літньою дівчиною. Шлюб виявився міцним, щасливим і багатим на дітей.